24 серпня 2009 року сталася подія, символічне значення якої важко перебільшити. Силами рідновірів України-Руси у Києві було встановлено образ Бога Перуна. Місце було підібрано вдало – поруч з Історичним музеєм, там, де тисячу років тому шумів Перунів гай.

Подію цю досі достойно не оцінено навіть деякими рідновірами. Декому не до вподоби зовнішній вигляд образу, декому (в основному рідновірам з Росії) – його встановлення в день проголошення незалежности України. Над справжнім значенням події, здається, не замислювався ніхто.

Образ Бога для наших предків був виразом глибинного підсвідомого зв’язку явного світу зі світом Прави. На відміну від грецької традиції, в якій Образи Богів несли перш за все естетичне навантаження і досі милують око неперевершеною красою людського тіла, слов’янські Образи є перш за все символами. Прикладом тому є славетний «Збруцький Світовид», і подібними ж напевне були Образи київські.

Звичайно, за скупими рядками літопису створити точну подобу прадавнього Образу не є можливим. Однак, сучасному митцеві (О.М. Альошкіну) вдалося передати найголовніше – його символіку.

Образ є перенасиченим енергією, він вражає передусім відсвітом Божественної сили, втиснутої в дубовий кряж. Адже для пращурів Образи служили, говорячи сучасною мовою, своєрідними антенами, котрі полегшували людям спілкування з Божеством. Варто ще раз нагадати, що предки вважали Образ вмістилищем Сили Бога, а не самим Богом, як-то намагаються нас переконати літописи, написані ченцями-християнами. Славлення Божества перед його Образом, так би мовити, налагоджувало зв’язок між світом Прави та цілою громадою (родом, народом).

Образи служили оберегами і людності, і місця, де їх було поставлено. Тому на них зображувалися стилізовані постаті людей, тварин, рослин. Перун, як охоронець явного світу, має при собі меча для його захисту. Сучасний Образ відповідає всім цим вимогам стародавнього мистецтва створення захисного поля для певної місцевости.

Образ, освячений водою з українських джерел та живим вогнем, добутим тертям, рідновіри несли на руках від Подолу на Гору, ніби перекреслюючи цим факт його скинення тисячу років тому. Насильницьке хрещення зоставило свого часу Київ, серце Руси, без оборони. Зв’язок з Богами все слабшав і слабшав, аж поки Русь втратила все, до власного імені включно, і потрапила в залежність від власної культурно нижчої колонії. Сталося це не за одне людське життя, але в Світі Богів інакший ніж тут рахунок часу.

Тепер, з моменту встановлення Образу, час, котрий зупинився для цієї землі тисячу років тому, знову рушив уперед. Наслідки цієї події проявляться вже за життя наших дітей і онуків, а може й раніше, бо сучасний плин життя змінюється швидко. Перун уособлює те, чого так не вистачає нинішній Україні-Русі – чоловічу силу та мужність. Поки що над нами домінує жіночий архетип – Україна-ненька, скривджена ворогами, плачі над нашою нещасною долею, всенародні відзначання наших поразок, про які оповідається з якоюсь мазохістською насолодою, та повсякчасне підкреслення нашої миролюбности.

Бог боротьби та битви має пробудити у серці нації здорову агресивність, вміння себе захищати, та пишатися перемогами предків хоч в обороні своєї землі, хоч у завойовницьких походах. Так роблять всі народи, символом життя яких є не багатостраждальна полонянка, а озброєний воїн.

Мирослава і Мирослав Зуєнки.

Комментарі (0)

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар