|
Доброго дня, рідні мої українці! ЩО ТАКЕ РІДНА ВІРА? Це питання того ж порядку, як: Хто така рідна мати?Хто такий рідний батько?Що таке рідна земля та рідна мова?
Український народ живе на нашій рідній землі з того часу, скільки сягає його історична пам`ять. Він є автохтоном, тобто живе на рідній землі споконвіку. І Батьком нам було Небо, і Матір`ю – Мати Сира Земля. І бриніння Рідної Землі, Світло Батька-Неба сформували нашу мову, що є мовою Рідних Богів,і наша мова призначена для спілкування з Богами. Бриніння Рідної Землі і Світло Батька-Неба проявились в звичаєвій культурі, пісні, побуті, мистецтві, обрядовості, у Звичаях та Традиціях, як спосіб нашого Життя на шляху до Бога. Бо ми – діти Богів. Боги наші – Світло. Вони народили Світ Білий, Сонце, даюче нам Життя – Дажбога, і нас – Онуків Дажбожих, аби ми несли Світло, Чистоту, Правду, утверджуючи їх на Рідній Землі, на якій – ріки солодководі, на якій – Сонце лагідне, на ній – поля квітучі, на ній – гаї співучі. І Рідні Боги щедро обдарували нас і Волею, і Любов`ю, і Вродою, і Силою, щоб були ми самі собою, щоби самі були Творцями Віри своєї, і були вічними, як Світ, і нині, і завжди. Слово „РЕЛІГІЯ” – складається із таких складових, як „РЕ” – повернення, відновлення ( н-д, РЕ-конструкція, РЕ-абілітація ) та „ЛІГА” – зв`язок, поєднання ( н-д ЛІГА чемпіонів, ЛІГА націй – об`єднання ), тобто, „РЕЛІГІЯ” – відновлення зв`язку, зв`язку з Вишніми Силами, з Богом, який з певних причин був втрачений. Наша Рідна Віра, що зберіглась у вигляді народних Звичаїв та Традицій, а також на рівні підсвідомості, генетичної пам`яті, проявленій у інтуїтивному відчутті, у ментальності українців – не потребує „повернення зв`язку”, бо ми його ніколи не втрачали, бо живемо на Рідній Землі споконвіку, і залишаємось дітьми Рідної Землі і Рідних Богів! СУТЬ ВІРИ. Оскільки українська мова – це мова Богів, які сотворили Світ, вона дозволяє нам зрозуміти сутність слова з самого його звучання. Так, „ВІРА” – це ВІ-дання РА, тобто відання Світла, Сонця, Бога, тобто – система Вищих Знань про Всесвіт та його Закони. Наші Предки розуміли Всесвіт, як Рід. Все суще, все видиме і невидиме – народжено Богом, і тому Він – Рід Всевишній. Усе Родом народжено і в Роді перебуває, а люди – суть Рід Божеський у Яві. Світ розумівся, як Триєдиний. І „Велесова Книга” каже нам, що то ми були перші, хто Триглаву вклонився. Три Світи – це Прав, Яв та Нав. ПРАВ – Світ Богів, від якого Вони правлять Світом, і дають нам праведні Божі Закони Життя.
ЯВ – Світ явлений, проявлений, видимий, нам Богами дарований.
НАВ – Світ неявний, невидимий, Світ Духовний, Той Світ, у якому перебувають Душі Предків, і чекають на своє повернення у Світ Явний. Тобто, Триглав – сучасний герб України – - це єдність і мертвих, і живих, і ненароджених;
- минулого, сучасного і майбутнього;
- народження, збереження та руйнування.
Але все суще, і Душі наші, народжуючись, живучи та вмираючи – не зникають назавжди, а народжуються знову в своєму новому втіленні, в нащадках свого Роду. Так, як народжується, живе і вмирає наше Сонце, заходячи за обрій на ніч, а зранку – знову воскресає, і дарує нам народження Світу нового дня.
Так постала віра в невмирущість Життя. І то є Велике Коло Живоявлення. І тому ми з Богами Рідними повсякчас єдині, і тому творимо і говоримо з Богами воєдино. А що в великому, то і в малому, а що в малому, то і в великому. Наш Бог – Отець Небесний – Творець Світу Білого, а ми – Онуки Дажбожі, діти Богів, діти Бога-Творця. І тому ми можемо і повинні творити Світ Свого Життя навколо себе. І ми бачимо, яку красу сотворив наш народ, єднаючись із Богами – це наші вишиванки, рушники, кераміка, вироби народного мистецтва, пісні, казки та обряди.
Також ми можемо творити Світ Свого Життя – думкою, словом, кожним вчинком. І тому ми розуміємо, що події нашого Життя не „трапляються з нами”, а є наслідками тих, чи інших наших думок і прагнень. І тому ми беремо відповідальність за своє Життя на себе. І розуміємо, що кожна невдача – це лише привід для самовдосконалення, підказка для роботи над собою на шляху до Вищої Досконалості, на шляху до Бога. БАГАТОБОЖЖЯ ЧИ ОДНОБОЖЖЯ ? Ні те, ні інше, або точніше – і те, і інше. Подивіться, як це питання вирішується в Природі – живому прояві Рідних Богів. Скільки існує форм життя? Скільки видів рослин, квітів, мурах, пташок, тварин та людських культур? І все це проявлене на нашій одній Землі. Наші Предки розуміли Світ – як єдиний і багатопроявний. Адже все народжене єдиним Богом-Творцем – Родом Всевишнім, і проявлене найрізноманітнішими втіленнями, які творять Красу на Землі. Бог один і множинний, кожен Рід пізнає його у свій час і називає по-своєму, у суті розуміючи одне й те саме. Рід людський – Древо, а народи – різні гілки. Тож маємо жити в Любові і Злагоді, по Правді та Совісті, на основах взаємоповаги та дружби, усвідомлюючи, що планета Земля – наша спільна колиска, яку маємо берегти, примножуючи Красу Божественного Життя. МОЛИТВА Оскільки ми – Онуки Дажбожі, діти Богів, то маємо у собі всі ті якості, що і Прабатьки наші, Боги Рідні. І тому Боги передали нам усе, що мали самі, і дали волю творити Життя своє. І Боги Рідні вкраяли нам Землю, нашу Україну, щоби ми, діти Божі, Онуки Дажбожі – були мудрі й пригожі, і мужністю пісень славили день, і були вічними, як Світ, і нині, і завжди. Тому ми у Богів Рідних нічого не просимо, не молимо їх нам щось дати, бо вони вже дали нам все. Ми славимо їх, і від того звемося Славянами, і славимо їх Словом, і від того звемося Словянами, і звертаючись до Рідних Богів, Світ Богів – Праву Славимо, і від того звемося од віків – Православними. Ми дякуємо Богам за народження Світу Білого, за Життя і Красу даровані. Людина, звертаючись до Богів – висловлює їм свою вдячність тими словами, які народжуються в її душі. Славлення – це розмова Серцем, аби зв`язок із Богами ніколи не розривався, аби не забули ми своє призначення у цьому житті на Землі – свято берегти її, і прикладом життя свого – нести та поширювати Світло Божественної Правди. Приклади Славлень дає нам „Велесова Книга”. Н-д: І се молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо.
Це – Бог Прави, Яви та Нави, се маємо їх воістину!
І Триглаву велику Славу співаємо.
І хвалимо Сварога – діда Божого,
Який тому Роду Божому є начало,
І всякому Роду – криниця вічна,
Яка витікає од Джерела свого,
І взимку ніколи не замерзає.
А ми тієї Води Живої, п`ючи, живемо,
Допоки не прийдемо до нього, як свої,
Прибудемо до лук його райських. Слава Рідним Богам!
ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ Щоб дати відповідь на це запитання – згадаємо: хто ми, діти яких Батьків? Бог – Рід Всевишній проявився Богами Рідними: Батьком Сварогом, Отцем Небесним і Ладою-Матінкою, Великою Богинею, що творить Лад у Всесвіті, у Родинах Небесних та Земних. У Світі Явному – вони народили Прабатьків Роду нашого – Праотця Орія і дружину його – Матінку Славу. І від них пішли Роди Орійські – Роди орачів землі, Роди хліборобські, Роди Славні, і розселилися в землях, нам Рідними Богами вкраяних, кожен Рід в своїй Україні по Роду свому. І тому ми – нащадки Праотця Орія та Матінки Славуні – Славні Орії ( або Арії ) – споконвіку орачі землі, роди хліборобські. І „Велесова Книга” каже нам, що це Бог Мудрості – Велес навчив Праотців наших землю орати і зерно засівати, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити Сніп до Вогнища Хатнього, і почитати його, як Отця Божого. І від того пожертва наша – це праця рук наших, та дари полів наших. Наші Предки хліборобською свідомістю розуміли, що для того, аби виріс врожай, треба в землю кинути зерно – принести його в пожертву, адже зернина таким чином вмирає, але народжує нам повноналитий колос. Коли збирали врожай, то знову ж таки, розуміли, що все зібране зерно не можна споживати, навіть під загрозою голодної зими – треба залишити на засів у наступному році – пожертвувати ним, аби мати змогу знову засіяти його в землю.
І в знак розуміння цього Закону Всесвіту вони лишали на полі незжатий сніп колосся – Велесу на борідку, аби дух поля зміг знову відродитися. Оскільки Всесвіт є Рід, то і все існуюче навколо нас – живе, і є нашими родичами. Тому ми маємо піклуватися і про пташок, і про мурах, і про рослинний та тваринний світи. Тому маємо вділяти на пожертву Всесвіту, Богам, частину від свого достатку, аби підтримати життя у Всесвіті, аби він міг знову дарувати нам свої богатства. І так у всьому. Такі самі правила діють і в Світі Духовному. Такий Закон Пожертви – для того, щоб щось отримати, потрібно віддати. І Всесвіт винагородить нас багатократно за нашу праведну світлу безкорисну благочинність.
І „Велесова Книга” визначає оптимальний розмір тої пожертви: Од праці рук наших маємо вділяти десятину на справи духовні, а од того соте – на Велесове, на пожертву. І питання пожертви – не є питання пожертв грошима. Принцип пожертви – то є Закон Всесвіту, встановлений Богами. Н-д: - Для того, аби виховати гідних дітей – ми повинні вділити час на їх виховання;
- Щоби отримати Знання – ми повинні пожертвувати своїм часом на їх засвоєння;
- Щоби парубок здобув прихильність дівчини – він повинен вділити свій час на залицяння та дарувати їй знаки своєї уваги;
- Для того, аби не втратити Мудрість і Силу нашого Великого Роду ми повинні вділяти свій час на Славлення Богів і спілкування з Предками, а також на громадську діяльність, дотримування Звичаю.
Український народ не має в своїх Звичаях та Традиціях принесення жертв людських. Про це свідчить і „Велесова Книга”. Це неприйнятно і незрозуміло і самій ментальності українців. Адже наша пожертва Богам і Предкам – це наше спілкування із ними і пригощання їх Душ, що перебувають у Вирії, аби дати їм сили і закликати Душі Предків повернутися у Світ Явний, народившись у наших нащадках. В нашій традиції: Наша пожертва – це поняття Духовне.
 |
Віровідання 
